Хвороба Піка — це рідкісне прогресуюче захворювання головного мозку, яке належить до лобно-скроневої деменції. При цій хворобі уражаються лобові та скроневі частки мозку, які відповідають за поведінку, особистість, мову та контроль емоцій. На відміну від хвороби Альцгеймера, при хворобі Піка пам’ять на початку часто залишається відносно збереженою, а на перший план виходять зміни характеру та поведінки.
Захворювання зустрічається значно рідше Альцгеймера — приблизно у 1–2 людей на 100 000. Зазвичай починається в більш молодому віці (45–65 років). Повного лікування немає, але правильний догляд і підтримка допомагають сповільнити розвиток хвороби та зберегти якість життя пацієнта і його родини.

Як проявляється хвороба Піка?
Симптоми розвиваються поступово:
• Зміни поведінки та характеру: людина стає розгальмованою, грубою, втрачає такт, може робити непристойні вчинки або говорити те, чого раніше ніколи не сказала б. З’являється егоїзм, апатія або надмірна активність.
• Порушення мови: труднощі з підбором слів, спрощена мова, повторення одних і тих самих фраз (ехолалія), поступова втрата здатності говорити та розуміти мову.
• Зміни в харчовій поведінці: переїдання, сильна тяга до солодкого, поїдання неїстівних речей.
• Емоційні зміни: втрата співчуття до інших, емоційна холодність, спалахи гніву або повна байдужість.
• На пізніх стадіях з’являються проблеми з пам’яттю, орієнтацією, рухами та самообслуговуванням.
Людина може перестати стежити за собою, не розуміти соціальних норм і вести себе неадекватно в громадських місцях.

Чому виникає хвороба Піка?
Точні причини невідомі, але головні фактори:
• Генетика (у 20–40% випадків є спадковість — мутації в генах MAPT, GRN, C9orf72).
• Накопичення в клітинах мозку аномальних білків (тілець Піка), які призводять до загибелі нейронів.
• Вік, травми голови та судинні проблеми можуть підвищувати ризик.

Як ставлять діагноз?
Діагноз ставить невролог або психіатр:
• Детальна розмова з пацієнтом та родичами.
• Нейропсихологічне тестування.
• МРТ або КТ головного мозку (показує атрофію лобових та скроневих часток).
• Іноді — генетичні тести або ПЕТ-сканування.
Важливо виключити інші види деменції, Альцгеймера та депресію.

Як лікують хворобу Піка?
Специфічного лікування, яке зупиняє хворобу, немає. Лікування симптоматичне:
• Ліки: антидепресанти, препарати для зменшення тривоги та агресії (у невеликих дозах).
• Немедикаментозні методи: заняття з логопедом, когнітивна стимуляція, фізіотерапія, музикотерапія, арт-терапія.
• Догляд: створення безпечного середовища вдома, чіткий режим дня, навчання родичів правильному догляду, психологічна підтримка сім’ї.
Ранній початок підтримки значно полегшує перебіг хвороби.

Поширені міфи
• Міф: «Це просто старчий маразм».
 Насправді: Хвороба Піка часто починається в середньому віці і має характерні особливості.
• Міф: «Людина просто стала поганою за характером».
 Насправді: Зміни поведінки викликані ураженням мозку, а не «псуванням характеру».
• Міф: «Нічого не можна зробити».
 Насправді: Правильний догляд і терапія суттєво покращують якість життя.

Що робити, якщо з’явилися підозри?
Якщо у людини 45–65 років з’явилися різкі зміни характеру, дивна поведінка, проблеми з мовою або соціальними нормами — не списуйте це на «просто характер» чи втому. Обов’язково зверніться до невролога. Рання діагностика допомагає краще спланувати догляд і довше зберегти самостійність близької людини.
Хвороба Піка — важке випробування для родини, але з терпінням, любов’ю та професійною підтримкою можна зберегти гідність і максимально комфортні умови для близького.

Для діагностики та лікування обов’язково звертайтеся до кваліфікованого лікаря!

Кабінет психіатрії та психотерапії лікаря Онищенко використовує індивідуально підібрані програми, засновані на комбінованому використанні психотерапії та медикаментозної терапії, які є найефективнішими методами лікування пацієнтів із хворобою Піка. Використовуючи комбіновану медикаментозну терапію, ми допоможемо вам якомога швидше та ефективно позбутися більшості симптомів хвороби Піка.

Тел.: 067-911-54-54

Психолог — це спеціаліст, який здобув вищу освіту в галузі гуманітарних наук у психології.
Психолог не є лікарем, тому не має права лікувати, проводити психотерапію, не знає основ медичної діагностики, не може визначити тяжкість і справжню причину хвороби. Психолог не може рекомендувати медикаменти.

Психолог, спираючись на теоретичні та практичні знання, отримані під час навчання, може займатися психодіагностикою, психокорекцією, профорієнтацією, психологічним консультуванням, освітньою та науковою діяльністю, профілактикою негативних наслідків навчального та трудового процесу, розвитком когнітивних, комунікативних та інших здібностей. Психолог може робити багато інших речей, усі з яких можна позначити як дії психологічного та педагогічного характеру, спрямовані на допомогу відносно здоровим людям (або здоровим частинам особистості) у емоційному та інтелектуальному розвитку та опануванні життєвих ситуацій, за допомогою знань людської психології, щоб запропонувати клієнтам шлях у складних життєвих ситуаціях — але лише якщо клієнти не мають жодного психічного розладу.

Існують також клінічні психологи — їхнє завдання полягає в тому, щоб допомогти лікарю визначити певні психічні характеристики пацієнтів за допомогою методів тестування для уточнення природи хвороби.

Медичні психологи стоять окремо. Медичні психологи мають вищу медичну освіту (тобто вони є лікарями) та підготовку з психології. Їхнє завдання — надавати психологічну допомогу соматичним пацієнтам. Зазвичай вони не лікують психічні розлади.

Основна сфера компетенції: психологічне тестування, індивідуальне консультування, психологічна корекція дітей і підлітків, допомога у вирішенні сімейних проблем.

Невропатолог (невролог) — це спеціаліст, який отримав вищу медичну освіту, лікар, який спеціалізується на неврології. Невролог займається діагностикою та лікуванням захворювань, пов'язаних із нервовою системою. Це захворювання центральної (мозок і спинний мозок) та периферичної нервової системи (нервових волокон). Наприклад: пухлини мозку та спинного мозку, неврит, невралгія, інсульти та інші порушення кровообігу мозку, енцефаліт, епілепсія. Багато з цих захворювань супроводжуються змінами в поведінці та психічному функціонуванні, після чого до лікування таких пацієнтів беруть участь психіатри та психотерапевти.

Основою терапії невролога є застосування різних медикаментів і різних безлікових методів лікування (фізіотерапія, рефлексологія, масаж тощо).

Основна сфера компетенції: нейрит, невралгія, інсульти та інші порушення кровообігу мозку, енцефаліт, епілепсія тощо.

Психотерапевт — це спеціаліст, який отримав вищу медичну освіту, лікар, який спеціалізується в будь-якій галузі медицини (психіатрія, неврологія, терапія тощо), і пройшов додаткову спеціалізацію в психотерапії. Психотерапевт також навчається у вибраному ним психотерапевтичному напрямку (гіпнотерапія, гештальт, психодрама, психоаналіз тощо). Зазвичай така перепідготовка потребує кількох років теоретичної та практичної підготовки.
Часто майбутній психотерапевт проходить власні багатогодини психотерапії з навчальним психотерапевтом, який потім проводить професійний нагляд за психотерапією клієнтів студента, що починає власну практику.

Психотерапія швидко розвивалася в першій половині минулого століття. Було створено кілька напрямків психотерапії, і прихильники кожного напрямку були повністю впевнені у правильності свого шляху і не хотіли чути, що існують альтернативні теорії. На нинішньому етапі розвитку психотерапії межі між різними напрямками розмиті... Проте деякі психотерапевти віддають перевагу ідентифікації з одним чи іншим історичним напрямком.Існує багато визнаних психотерапевтичних напрямків, і їх кількість постійно зростає. Техніка та теорія суттєво відрізняються в різних психотерапевтичних школах, і на глибшому рівні самі філософські та світоглядні основи відрізняються. Отже, психотерапевт, який пройшов навчання в певній психотерапевтичній школі, не стає спеціалістом в інших сферах психотерапії. Вибір напрямку — це особиста справа кожного психотерапевта. Через значні відмінності в теорії та техніці, коли говорять про психотерапію, завжди вказують, про який саме тип психотерапії йдеться.

Психотерапевт, як і психіатр, лікує психічні розлади, однак якщо психіатри займаються переважно «серйозними» психічними захворюваннями, надаючи перевагу медикаментозним методам, то сфера діяльності психотерапевта — це легші розлади, а також прикордонні стани — випадки, коли людина почувається погано, але цей стан не можна назвати хворобою. Головний інструмент психотерапевта — це слово, розмова.

Особливою сферою діяльності психотерапевта є психосоматичні розлади — хвороби, при яких страждає тіло, але причиною страждання є душа. Психосоматичні розлади включають гіпертонію, ожиріння, вегетативно-судинну дистонію, виразки шлунка та дванадцятипалої кишків, бронхіальну астму, синдром хронічної втоми, виразковий коліт, деякі форми остеохондрозу, псоріаз. Ці хвороби дуже поширені, і пацієнти, які їх страждають, як правило, звертаються до терапевтів, неврологів, дерматологів, кардіологів, гастроентерологів, проходять тривале, дороге лікування і, як правило, безрезультатно.

Психотерапевт не обов'язково є одночасно психіатром, проте найкраще, коли психотерапевт має підготовку та досвід у психіатрії.

Психотерапевт, як і будь-який лікар, має право призначати ліки, проводити медичні огляди та діагностувати хвороби.

Основна сфера компетенції: стрес, наслідки нервової напруги, втоми, неврастенія, нервовий зрив, внутрішні конфлікти, апатія, психосоматичні захворювання, тривожність і нав'язливі страхи, панічні розлади, незадоволення собою та своїм життям, кризові ситуації в особистому житті та на роботі, енурез, тики, заїкання тощо.